Одного зимового дня в нашій маленькій сім’ї з’явилася чотиримісячна дитина, усиновлений хлопчик. Наступного ранку, дивлячись як новоспечені мама і син сплять поруч, виглядаючи насправді як зовсім чужі один одному, я вирішив знімати цей проект.
Уві сні неможливо збрехати, навіть підсвідомо. Короткий проміжок часу між сном і пробудженням показує наші справжні стосунки, реальний рівень довіри між людьми. Майже півтора роки я знімав таким чином, як народжувалася і видозмінювалася любов між дружиною і нашим сином, як вони пізнавали один одного.
Але потім дружина раптово померла і постало питання: що робити тепер із нашими почуттями, як жити далі? Що робити з любов’ю, якою неможливо поділитися із тим, кого любиш? Світле майбутнє ранку різко змінилося сутінками буття.
І я вирішив продовжити проект, знімаючи замість дружини самого себе і фіксуючи вже не тільки свої з сином пробудження, але і засинання – своєрідний підсумок прожитого дня. Намагаючись дослідити таким чином уже стосунки між живими і мертвими, між пам’яттю і реальністю, між минулим і майбутнім.
Смерть – тільки побічна тема “Пробудження”. Ця історія від початку замислювалася як спроба притчі про Любов, універсальної оповіді, де є просто безіменні Дитина, Жінка і Чоловік, на місці яких міг би опинитися будь-хто, адже у кожного з нас знайдеться своя історія про Любов.